Ця пісня глибоко занурює слухача в роздуми про війну, її вплив на людей і силу слова, яке виступає одночасно і як зброя, і як ліки. Перші рядки занурюють у рефлексію про значення слова в часи війни, де автор зізнається у вірі у силу слова, яке може виступати як вогонь. Ця віра перевіряється реаліями війни, де імена на хрестах і очі вдів стають жорстоким напоминанням про втрати.
Пісня пронизана образами, які відображають трагізм війни - очі дітей, погвалтовані мрії, боротьба надії з горем. Мотив повернення, який звучить у словах матері до сина, підкреслює особистісні трагедії, що розігруються на тлі загальнонаціонального лиха.
Гарбуз, що ходить по городу, запитуючи про свій рід, стає метафорою пошуку зв'язку, коріння та спільноти в умовах війни, де життя крихке і невизначене. Ця повторювана строфа надає пісні ліричності та певного фолклорного відтінку, водночас акцентуючи на важливості зв'язку з родом та батьківщиною.
Смерть, втрати і руйнація міст - Буча, Ірпінь, Маріуполь, Харків - викреслюють карту болю і страждань, на якій героїзм і жертовність змальовані як необхідність, але й як невимірювана ціна життя та свободи.
У пісні акцентується і на силі слова, яке може бути як вогнем, так і перемогою, але разом із тим підкреслюється, що без учинків слова можуть втратити свою силу. Це заклик до дії, до відповідальності за власні слова та обіцянки.
Заключні строфи, де повторюється образ Гарбуза та мотив повернення, висвітлюють устремління до миру, збереження культури та мови на тлі загальної боротьби за свободу і незалежність. Пісня стає гімном непереможності духу народу, що веде боротьбу за своє майбутнє.