Пісня Ірини Білик "Лиш благала невпинно від зради" занурює слухача у світ глибоких емоцій та переживань, які виникають на тлі кохання, сповненого одночасно і щастям, і болем втрати. Лірична героїня згадує неповторні моменти спільного життя з коханим, коли вони, немов у казці, відчували себе невагомими і вільними, летіли над світом, утікали від дощу та зігрівали одне одного обіймами. Ці спогади виписані яскравими фарбами, вони насичені образами природи - роси, туману, дощу, зірок, що падають у долоні, - символізуючи їхню чисту та невинну любов.
Однак, невимовний біль ліричної героїні пробивається крізь цю красу, коли вона згадує зраду. Вона благала долю лише про одне - захистити їх обох від зради, проте зазнала болю втрати. В центрі пісні - розрив між щасливим минулим і болісним теперішнім, де героїня відчуває гостру самотність без свого коханого, незважаючи на збереження любовних почуттів.
Завершується композиція повторенням приспіву, який відображає безкінечну тугу та невгамовну потребу в присутності коханої людини. Героїня стверджує, що кохання тримає її, незважаючи на біль відділення, підкреслюючи нерозривний зв'язок між любов'ю та стражданням. Пісня залишає глибокий емоційний відбиток, викликаючи роздуми про вразливість людських стосунків і цінність спільних моментів щастя.