Ця пісня відображає глибокі емоції та переживання, які виникають від непересічної любові. Вона починається з розвінчання міфу, що любов сліпа, пропонуючи замість цього ідею, що справжня любов має зцілювальну силу, освітлює життя теплим і ніжним світлом. Така любов не є слабкістю, а навпаки, стає джерелом сили, що дозволяє кохати незвичайно та глибоко.
Приспів пісні повторює невпевненість та пошук, як кохати ще сильніше, підкреслюючи, що любов до особливої людини є непереборним поривом, що виривається назовні, як птах із грудей. Автор висловлює відчуття унікальності цієї любові, наголошуючи на тому, що такі почуття рідкісні серед людей.
Останні рядки пісні знову повертаються до мотиву ненавмисної, але безкорисливої любові, яка відчувається так, ніби кохаєш в останнє. Це підкреслює безумовність та глибину емоцій, що лежать в основі пісні, роблячи її зізнанням у справжньому, але невимовно глибокому почутті до коханої особи. Через свої слова та мелодію пісня відображає універсальний досвід любові, який є одночасно особистим і всезагальним.